Більшість із статей на цьому сайті написані саме з метою детальнішого роз’яснення суті, щоб не зупинятись під час вебінарів, консультацій чи виступів. Зазвичай я обіцяю лінк, де більш детально аргументовано тему. При умові, якщо фраза не є стержнем розмови.
Отже, чи повинні ми щось робити, чи маємо відповідати чиїмось очікуванням або чи зобов’язані перед кимось?
Корінь тут в наших очікуваннях. Якщо ви хочете, щоб вам поступилися місцем, – попросіть. Навіщо звинувачувати, що чоловіки повинні поступатися місцем жінкам в транспорті апріорі? Якщо ви очікуєте, що діти будуть телефонувати чи провідувати своїх батьків щодня, – скажіть про свої бажання, а не звинувачуйте фразою: “Хороша дитина має зателефонувати з самого ранку і запитати маму, чи я ще жива”…
Ніхто нічого нікому не винен – це базова, безумовна складова всіх здорових взаємин.
Ми будуємо свої сподівання, заздалегідь формуємо тісні рамки, а потім намагаємось втиснути поведінку своїх близьких в ці “коробочки”. Ви би хотіли, щоб вам так само диктували як жити, вішаючи ярлики?
Погоджуюсь, що є певні правила поведінки та моралі в соціумі, етикет. Та, будь ласка, не застосовуйте в якості аргументу про правила чи закони слова “громадянин повинен”. Навіть є спеціальне формулювання: має право чи, як чесний громадянин зобов’язаний. А людина вже сама обирає свою ідентифікацію. Пам’ятайте, що в кожної людини є цей вибір: як у вас, так і в інших.
Зізнаюсь відверто, я сама жила з подібними установками (я повинна, я маю бути, маю робити…), оскільки часто чула такі фрази від рідних, в школі і навіть друзів. Ви, напевне, знаєте мою особисту історію, як змінювались школи, міста, а з цим оточення та його, як наслідок, результат: мої установки.
Буквально в 14 років я зрозуміла, прожила глибокий інсайд, що ми нікому нічого не винні. Інакше це стосунки залежних людей. Якщо ж ми робимо щось лиш тому, що повинні, то відповідно сумніваємось в щирості дій та слів по відношенню до нас, адже вони теж роблять це тому, що повинні. Згодом, розпочавши професійну практику, зустріла статтю і остаточно розставила все по місцях: деякі зв’язки стають нашими кайданами і, відпускаючи з серця очікування цих людей, ми здобуваємо свободу свого вибору.
Можна провести аналогію з безумовною любов’ю: на те вона і безумовна, що не потребує жодних умов.
Якщо вам потрібна допомога, ніхто допомагати не повинен, але багато людей відгукнуться з радістю: не тому, що повинні, а тому, що вони до вас добре ставляться, тому що самі хочуть допомогти. Ви ж самі теж часто готові виручити, хоча начебто і не повинні? Якщо ж фразу “Я нікому нічого не винен” ви використовуєте для того, щоб ні про кого не піклуватися і ні за що не відповідати, то це, як кажуть бухгалтери, “нецільове використання” фрази. Уникають відповідальності тільки малі діти і дорослі з психологією дитини та синдромом жертви, в той час як сильна і порядна людина бере на себе відповідальність сама і відразу.
Колись ми були маленькими, про нас піклувалися батьки. Більш того, для нас це було настільки природно, вони були головними авторитетами в нашому житті (напевне, до підліткової пори), що ми заклали в свою підсвідомість, що хтось про нас повинен дбати, повинен відгукуватися на наші потреби і реагувати, коли нам погано. Так робила мама, а ми вирішили, що так повинен вести себе цілий світ…
Звичайно ж, чимало батьківських пар продовжують повторювати своїм дітям, що колись і вони подбають про своїх батьків, формуючи у них відчуття “ти повинен!”. Але ж хіба дітей народжують задля того, щоб на старості вони принесли склянку воді? – Ні. Так і у вас власний мотив народити дитину, напевне, теж зовсім інший. Тому давайте говорити трішки свідоміше, без цих ярликів. В наших мовах є стільки красивих фраз підтримки та мотивації, що можна обійтись без руйнівних установок.
Інший сімейний приклад. Припустимо, дружина хоче, щоб чоловік виніс сміття. Ви – дружина. Відразу: чи є у вас чіткі домовленості, які зобов’язують вашого чоловіка виносити сміття? Припустимо, що подібних домовленостей у вас немає. Швидше за все, є якісь традиції і сформований порядок речей, згідно з якими ваш чоловік це зазвичай робить. Так ось – немає чітких домовленостей, немає і обов’язків. Чоловік щоразу виносити сміття не зобов’язаний. Але якщо ви попросите заздалегідь і поцілуєте його, впевнена, він вам допоможе. І навіть із задоволенням.
Хіба ж будуються особисті відносини, сім’я за принципом “ти – мені, а я – тобі” ?! Ні, не будуються. Це вже “купи-продай” і місце цьому не там, де дві людини хочуть бути разом, тому що поруч один з одним їм набагато краще, ніж поодинці, тому що цінність кожного моменту, проведеного разом, кожної проблемної ситуації, вирішеної вдвох, вони відчувають шкірою, точніше мурашками по ній.
А от почуття обов’язку – це прекрасне почуття, але рівно до тих пір, поки воно не набуває патологічної та хворобливої форми. Якщо ваші переживання за близьких стають занадто сильні і заважають вам радіти життю, то саме час піддати їх корекції. Ви не повинні переживати за інших більше, ніж вони переживають за себе самі. В іншому ж випадку – мати розвинуте почуття відповідальності за інших людей можуть дозволити собі тільки духовно зрілі особистості.
Мені здається, що все дуже просто. Якщо ви хочете жити в гарному будинку чи мати гарну сім’ю, ви маєте плідно працювати, чітко бачити свої цілі і шляхи їх досягнення, мати гнучкий розум, вивчати відносини, працювати над собою (в першу чергу!!!). Можна по-різному називати цей свій вибір – “повинен”, “обираю цей шлях” або “я хочу”, але суть від цього не змінюється.
Я зазвичай рекомендую клієнтам бути уважнішими до того, як ми формулюємо свої речення і замість фраз “я маю”, “я повинна” формулювати “я хочу”, “я можу”, “я обираю”.
Справа ж не в обов’язках, якими наділяє вас суспільство, а у вашому власному виборі: якими цінностями керуватися, приймаючи ті чи інші рішення. Це питання вибору між “я повинен” і “я хочу”.
Першим кроком до формування цілісності людини може стати розуміння того, «що ніхто нікому нічого не винен».
Цілісна, вільна, гармонійна людина робить щось для іншого, виходячи зі свого бажання і не чекаючи чогось у відповідь. Відповідно, і ми, як цілісні і гармонійні люди, сприймаємо дії іншої людини по відношенню до нас як подарунок, а не як обов’язок.
