Кожен з нас хоча б раз у житті зустрічався з ситуацією, коли пора викинути зламану річ, але шкода. Тяга до збирання у деяких людей перейшла кордони власних балконів або комор і перетворилася на справжню психологічну проблему, якій фахівці дали назву — сіллогоманія.
По суті, це синоніми одного і того ж душевного захворювання, що має безліч назв:
сіллогоманія;
хордінг;
синдром Діогена;
синдром Мессі;
синдром Плюшкіна;
атологічне накопичення;
старече убожество.
Сіллогоманія, патологічне накопичення, тощо — різновид нав’язливої поведінки що проявляється у збиранні, накопиченні та зберіганні речей, що не використовуються у повсякденному житті. Зазвичай це речі домашнього вжитку або їх залишки, що через їх надмірне накопичення можуть стояти на заваді використання окремих житлових приміщень, квартир та помешкань загалом за їх безпосереднім функціональним призначенням.
Люди, що страждають такого типу розладами при зовні нормальному способі життя, через безлад у помешканні, створюють великі перешкоди для власних соціальних контактів та мають чимало проблем у спілкуванні з родичами.
Основними ознаками нової хвороби є маніакальне прагнення до зберігання речей. «Синдром Плюшкіна» був і раніше знайомий психологам, але в 1966 році його класифікували як самостійне захворювання. У 2013 році сіллогоманію було включено до 5 видання діагностичного посібника з розумових розладів.
Прояви «синдрому Плюшкіна»
Характерними ознаками цього психічного розладу є недбале та байдуже ставлення до власної особистості, свідома ізоляція від суспільства і патологічне накопичення.
Збиральництво являє собою різновид манії і полягає в постійному зберіганні в будинку зламаних і непотрібних речей. З одного боку, начебто немає і нічого страшного, якщо людині не хочеться розлучатися зі старою сковорідкою. Але якщо зламаних стільців, дірявих рушників стає стільки, що вони займають весь життєвий простір — це перетворюється на серйозну проблему. При цьому страждає не лише сам «Плюшкін», але і його оточення – родичі та сусіди.
Розвиток сіллогоманії призводить до того, що людина не просто не хоче викидати предмети побуту, але і починає стягати в квартиру знайдене на вулиці. А це вже не просто неприємно, але й небезпечно для фізичного здоров’я — на викинутих кимось предметах може знаходитися колосальне число різноманітних бактерій. Синдром Плюшкіна – це невміння людини контролювати свої надбання. Кількість абсолютно непотрібних предметів у людей з такою моделлю поведінки іноді просто вражає. У будинку в них можна знайти буквально все, але часто їх житло нагадує смітник. Щоб не зробити зі свого життя відро для сміття, необхідно розібратися в причинах виникнення ірраціонального накопичення.
Що таке синдром Плюшкіна
Не варто плутати цю патологію з шопоголізмом, тому що при ньому людина набуває речі у великій кількості за певну плату. Сучасний же Плюшкін більшість своїх предметів отримує даром або за дуже символічну вартість. Шопоголік може охоче поділитися своєю обновкою, чого сіллогоман зробити не в змозі. Іноземні психологи зазвичай користуються виключно терміном синдром Мессі при описі захворювання у вигляді аномального накопичення. Вітчизняні фахівці вважають за краще озвучувати патологію за аналогією з одним з героїв М. В. Гоголя «Мертві душі». Плюшкін вельми охоче купував всякий непотріб, і в його будинку можна було навіть спостерігати “необхідний на всі випадки життя” запліснявілий пряник. Синонімом озвученого явища вважається диспозофобія, при якій людина не може викинути навіть непотрібну їй річ.
Photo by Ashim D’Silva on Unsplash
Причини виникнення аномального накопичення
Сіллогомани створюють безліч незручностей своїм близьким людям. Причини синдрому Плюшкіна фахівці в більшості випадків бачать в наступних провокуючих факторах:
⚫️Черепно-мозкова травма. Після певних пошкоджень голови у людини може істотно змінитися світогляд. Офіційно вона залишиться адекватною, але за стінами свого будинку буде готова збирати гори непотрібного сміття у вигляді серветок та іншого використаного матеріалу.
⚫️Втрата близької людини. В цьому випадку спочатку накопичуються речі, наповнені спогадом. Просто певна кількість матеріальних речей, що заповнює психологічну пустоту та емоційну біль.
⚫️Дитяча травма, установка. Можна закріпити ази такої поведінки ще в неохайних батьків і продовжувати накопичувати зайві речі до моменту, коли вже самі не можуть це контролювати.
⚫️Ультра економія. Страхи. Той, хто пережив голод чи дефіцит, починає цінувати найменшу їжу, речі. Це може емоційно закріпитись і призвести до звички зберігати все “на чорний день” або “колись пригодиться”.
⚫️Соціальна дезадаптація. Деякі люди не можуть вважатися повноцінними представниками соціуму через свій замкнений характер. З наявних у них осель вони створюють барикади у вигляді непотрібного мотлоху, візуально захищаючись таким незвичайним чином від зовнішнього світу.
⚫️Проблеми в дитинстві. В даному випадку дитина могла відчувати дефіцит уваги з боку батьків щодо подарунків і приємних сюрпризів. Для неї в процесі дорослішання кожна річ почала мати особливе значення, тому в особи автоматично запустився механізм накопичення.
⚫️Покоління часів дефіциту товарів. Подібних людей можна прирівнювати до дітей війни, які випробували на собі голод і розруху. Якщо людині свого часу гостро не вистачало найнеобхідніших для існування речей, то вона починає потім збирати все, що попадається під руку, на «чорний день».
⚫️Депресія. Деякі люди мають звичку «заїдати» стрес або влаштовувати черговий рейд по магазинах. Люди з синдромом Плюшкіна при будь-якій кризовій ситуації починають завалювати своє житло всяким непотрібним мотлохом, заспокоюючи себе подібним дивним способом.
⚫️Психічне захворювання, шизофренія. Часто супроводжується сіллогоманією. Люди з подібним душевним розладом схильні не лише до неадекватних вчинків, але і до збору непотрібних для побуту предметів.
⚫️Самотність. Деякі особистості відчувають себе дещо впевненіше, коли при відсутності кола друзів їх оточують речі. Кількість зайвого мотлоху в описуваних осіб стає просто загрозливою, тому що іноді людині навіть ніде лягти поспати через наповненість житлового приміщення сміттям.
Перераховані причини виникнення синдрому Плюшкіна свідчать про те, що у людини стався досить істотний збій в психіці. Якщо люди люблять купувати нові речі, то це не вважається відхиленням від норми. Набагато небезпечнішою є ситуація, коли сіллогоман дбайливо зберігає навіть зламані ручки чи використані шприци в надії, що вони стануть в нагоді в майбутньому.
Стадії розвитку синдрому Плюшкіна
1) Початкова фаза. Під час її протікання спостерігається схильність людини до придбання речей, які не належать до предметів першої необхідності. Люди, які схильні до сіллогоманіі, не пропускають жодної точки продажу найрізноманітнішого дешевого товару. При цьому вони керуються не підрахунками економії свого бюджету, а міркуваннями, що будь-яка дрібниця однозначно стане в нагоді в майбутньому.
2) Середня фаза. Звичайне накопичення перетворюється в певного роду манію. При цій гострій фазі перебігу патології лікування синдрому Плюшкіна повинно проводитися в обов’язковому порядку. Саме на піку формування сіллогоманіі починається перетворення власного житла в смітник з непотрібних речей.
3) Точка неповернення. Третя фаза розвитку синдрому Діогена є найсумнішим видовищем для будь-якого стороннього спостерігача. Житло накопичувача всякого мотлоху в цій стадії формування описуваної патології нагадує смітник, де панують жахливі антисанітарні умови.
Різновиди сіллогоманії
При питанні, як лікувати синдром Плюшкіна, слід робити наголос саме на причині виникнення патології.
⚫️Псевдо-колекціонування. Істинний збирач будь-яких цінностей шукає виключно ті предмети, які припали йому до душі. Хтось мріє стати власником рідкісних екземплярів холодної зброї, а деякі люди бачать своє хобі в колекціонуванні метеликів. Однак людина з синдромом Плюшкіна не зупиняється на бажанні придбати один або два предмети. Вона починає гарячково збирати всякі дрібниці, які в дійсності їй ніколи не знадобляться.
⚫️Вінтажизм. Не слід плутати озвучене поняття з бажанням людини стати власником антикварної речі. Одна справа намагатися прикрасити своє житло рідкісними за історичною цінністю речами, але іноді і такий запал трансформується в синдром Плюшкіна. Житло таких диваків часто нагадує музей, який завалений атрибутикою різних епох.
⚫️Придбання безлічі тварин. У багатьох жалісливих одиноких бабусь знайдеться притулок для армії бездомних хвостатих друзів. Сусіди таких жінок у віці бурхливо обурюються з приводу даного факту, але ті у відповідь на критику беруть в будинок чергового вихованця. Це також прослідковується у жінок, що втратили своїх дітей (викидень / аборт) і через тварин намагаються компенсувати, прожити відчуття материнської любові.
⚫️«Пригодизм». Люди з подібною моделлю поведінки ніколи не винесуть на звалище якусь річ. Їм легше зробити зі свого місця проживання зону антисанітарії, ніж розлучитися з накопиченим мотлохом. У їхньому будинку / гаражі / кладовій чи балконі з легкістю можна знайти техніку, що давно вийшла з ладу, яка не підлягає ремонту.
⚫️«Консервізм». Деякі дами настільки захоплені домашніми заготовками на зиму, що часом втрачають відчуття реальності. Вся кухня і комори “кулінарок” завалені банками різного розміру. Багато ємності для консервації часто не використовуються у цих жінок, але їм важливо відчувати себе готовими до процесу приготування солінь, салатів і маринадів.
⚫️Сентиментальний Плюшкін. У деяких випадках просто не піднімається рука, коли хочеш позбутися будь-якого предмету. Це може бути пам’ятна річ або просто подарунок друга, який був презентований від щирого серця. Однак у людей з синдромом Плюшкіна всі наявні навколо них предмети набувають символічної значимості. Важливо! Перетворюючи своє житло в зону антисанітарії, сіллогомани роблять нестерпним життя не собі, а виключно найближчому оточенню. Щоб не стати одинаком, відлюдьком, – слід обміркувати всі перспективи існування при озвученому захворюванні.
Прояви синдрому Плюшкіна
Свої фобії найкраще знати в обличчя, щоб вдало потім з ними справлятися або ж звертатись до фахівця, спеціально навченого спеціаліста по роботі з фобіями – психолога. Починати боротися з синдромом Плюшкіна слід, перш за все, з розбору у внутрішніх страхах або аналізу моделі поведінки людини-сіллогомана з найближчого оточення.
⚫️Неможливість розлучитися з річчю. У нашому побуті дуже часто присутньо предметів, від яких нам шкода позбавлятися навіть після їх поломки. Однак розсудлива людина ніколи не зробить з пам’ятних подарунків річ для відвертого фетиша. Якщо з’являється бажання збирати дрібнички у величезній кількості, то варто задуматися про прогресування у себе або знайомого комплексу Плюшкіна.
⚫️Безлад в домі та антисанітарні умови. У рідкісному випадку в приміщенні, де знаходиться велика кількість непотрібних предметів, будуть дотримуватися норм гігієни. Людина в першу чергу стежить за тими речами, які потрібні їй в повсякденному житті. Якщо ж який-небудь предмет абсолютно непридатний, то він елементарно покривається шаром пилу.
⚫️Дивні предмети. Виключно у сучасного Плюшкіна можна знайти найнеймовірніші речі. Дослідження деяких таких обителей сіллогоманів вельми вражає, тому що їх інвентар здатний забезпечити кілька пошукових експедицій в будь-яку точку планети.
⚫️Рейди на блошиний ринок і смітник. Іноді навіть дуже заможні особи не можуть перебороти в собі синдром Плюшкіна. В даному випадку вони або скуповують весь непотріб в озвучених точках торгівлі, або відвідують місцеві звалища в пошуках «корисних» речей.
Способи боротьби з синдромом Плюшкіна
Комплекси ідеально підходять виключно мазохістам, яким досить зручно перебувати в ролі жертви. Адекватним людям, які не хочуть поставити хрест на своєму майбутньому, слід задуматися про наявність в їх житті такого явища, як аномальне накопичення.
Самостійні дії по боротьбі з сіллогоманією.
Щоб побороти свої страхи, необхідно виробити для себе таку модель поведінки в озвучений кризовий період:
1. Усвідомлення існуючої проблеми. Якщо житло, в якому живе людина, починає нагадувати звалище, то слід замислитися про події, що відбуваються в житті. При цьому ніхто не закликає привести будинок в стан абсолютної стерильності. Симптоми синдрому Плюшкіна часто супроводжуються наявністю крайньої неохайності людини, тому слід визнати факт існуючої у неї проблеми заради подальшого її розвитку в цілому.
2. Вивчення кримінальної хроніки. Більшість пожеж відбувається саме в захаращених квартирах.
3. Самоаналіз та саморефлексія. Піти на угоду з упертою особистістю зможе виключно вона сама при конструктивному діалозі з власним «Я». Самоаналіз в більшості випадків є головною зброєю в боротьбі людини з наявними у неї фобіями. В даному випадку краще всього в спокійній атмосфері написати на папері розшифровку власних страхів, а потім спалити створений список негативних емоцій.
4. Поступове очищення від сміття. Якщо в будинку починається чергове скупчення непотрібних предметів, то необхідно в терміновому порядку від них позбавлятися. Деякі сіллогомани відчувають навіть відчуття полегшення, коли виносять з будинку мотлох під чуйним керівництвом своїх рідних.
Лікування даного розладу неможливе без згоди хворого. При цьому хворі, особливо літні люди, рідко визнають свою неправоту і взагалі хворобу. Це означає, що родичам доводиться шукати вихід із ситуації самостійно. Наприклад, можна спробувати хворого переконати, що шукати добірку старого журналу набагато цікавіше, ніж захаращувати квартиру старими речами. Звичайно, родичі повинні допомагати «Плюшкіну» з прибиранням будинку, стежити, щоб речі не накопичувалися у надто великих кількостях. Але якщо манія накопичення придбала великі розміри, то треба навіть ціною конфлікту звільняти простір від старих речей. Якщо це буде відбуватися регулярно, то ваш «Плюшкін» з часом стане ставитися до таких чисток більш спокійно.
Photo by Oleksii Hlembotskyi on Unsplash
Допомога психологів при сіллогоманії
⚫️Метод антиприкладом. В даному випадку клієнту пропонується перегляд деяких документальних фільмів, які наочно описують всю згубність синдрому Плюшкіна. При цьому можна ознайомитися з тим же «Губкою Бобом Квадратні Штани», де в одній з серій головний герой перетворює з сентиментальних поривів свій будинок в сміттєву яму.
⚫️Метод відволікання уваги. При цьому способі рятування від озвученої патології фахівці працюють над підсвідомістю пацієнта. Йому пропонують позбутися частини речей в допомогу тому ж дитячому будинку. Подібна методика дуже ефективна, якщо хворий є доброю і співчутливою особистістю.
⚫️Дружня розмова. Саме на цьому способі грунтується когнітивно-поведінкова терапія, яка користується популярністю серед фахівців. Пацієнту пропонується озвучити свій страх, а потім рекомендується зустрітися з ним лицем до лиця для подальшого його усунення.
У пошуках рішення, як позбутися синдрому Плюшкіна, необхідно не міркувати, а діяти рішуче для ліквідації душевної дисгармонії. Сіллогоманія лише на перший погляд здається несуттєвою проблемою, але в підсумку вона може привести людину до депресії і самотності. Не варто зайвий раз і забувати про те, що захаращене житло – це потенційна загроза спалаху і, відповідно, життя Плюшкіна теж під загрозою.
