Автор та жертва – це фундаментальні поняття в психології. Автор і жертва, доросла особистість і дитина, психологічно зріла особистість і незріла, автентична особистість і невротична, нецілісна і цілісна, самодостатня особистість і потребуюча – все це синоніми одного і того ж поняття. Це явище психологічного дозрівання, дорослішання, межа якого не чітка, вельми розмита, але все ж має деякі ознаки.
Перш ніж розпочинається робота над собою, справжня трансформація, людина приймає відповідальність за своє життя – признає, що я – автор і все, що відбувається в моєму житті – це моя відповідальність. Я – продукт раніше прийнятих мною рішень. Якщо ж особистість не готова прийняти відповідальність за своє життя і займає позицію жертви – зміни не відбудуться, бо це очікування, що хтось для мене / за мене зробить. Так поводиться дитина – психологічно незріла особистість, навіть якщо цій дитині 45 рочків. Зміни відбуваються всередині нас. Змінити можна тільки себе або своїм прикладом надихнути інших.
За що я не несу відповідальності? За дані, які написані в документах про ваше народження: дата, місце народження (вітчизну не вибирають), батьки, стать… Ви звичайно ж можете змінити документи, сьогодні можна змінити навіть свою стать – це також ваш вибір. Але прийняття себе починається з того, що ви прийняли як факт свої вихідні дані, записані в паспорті. Можна змінити ставлення. Навіть такий факт як “народження в селі чи маленькому населеному пункті” можна сприйняти як причину для переїзду та постійного пошуку можливостей для росту (позиція автора) або ж як клеймо – “в мене немає можливостей – я живу в селі і така моя доля” (позиція жертви).
Людина – істота соціальна. Взаємодія двох (комунікація, стосунки) – відповідальність двох. Але одна людина не відповідає за реакцію іншої людини.
Відповідати за своє життя – це значить пропускати всю інформацію, необхідну для прийняття рішення, через фільтр свого «Я» і своїх бажань. Хочете перевірити автор ви чи жертва? Давайте влаштуємо тест. Візьміть аркуш і письмово дайте відповідь на наступні питання. Пишіть відразу, те, що першим приходить в голову:
Напишіть десять проблем або завдань, які ви хотіли б вирішити найближчим часом.
Який спосіб вирішення ситуації ви бачите зараз, в чому причина того, що це не вирішено досі?
Що заважає вирішити дану проблему зараз?
Подивіться на свої відповіді. Хто несе відповідальність, хто впливає на вирішення цих задач? Не обов’язково робити все самостійно. Можна купити чи делегувати, але спочатку ви маєте прийняти рішення про свою зону відповідальності.
Дихають абсолютно всі. А ось відповідальність за своє життя на себе беруть набагато менше людей. Photo by Walter Lee Olivares de la Cruz on Unsplash
Як виникає невротична особистість?
Вона виникає завжди в процесі психологічного дорослішання. Невротичність - це явище природне, але не обов’язкове. Особистість може вирости без неврозів, але в сучасному суспільстві це відбувається вкрай рідко, можливо, у відсотковому співвідношенні це 1-5% випадків дорослішання від загального числа. І для того щоб така можливість виникла, поруч повинні бути особистості дорослі, автентичні, зрілі та самоактуалізовані, самодостатні.
До прикладу: я вимагала, щоб вони не втручалися в моє життя, але вони все одно втручалися. Так хто винен? Вони? Так, вони теж винні. Але хто головний відповідач? Той, кому це життя потрібніше. Якщо інші люди розпоряджаються вашим життям, значить, вам не так вже й важливо, як ви його проживете.
Уникнення відповідальності – це позиція жертви або ж роль “психологічної дитини” Це відмова з тієї чи іншої причини впливати на ситуацію, це очікування, що ситуація зміниться сама, або її хтось змінить за нас. В основі поняття “локус-контроль”:
внутрішній локус-контроль (інтернальний) – я - причина того, що зі мною відбувається;
зовнішній локус-контроль (екстернальний) – те, що відбувається, визначається долею, кармою, Богом, інопланетянами, президентом чи іншими обставинами
Люди, у яких локус-контроль дуже зрушений до внутрішнього, часто беруть на себе відповідальність навіть за те, на що вони вплинути по суті не можуть. Наприклад, за чужі емоції або рішення. Ці люди схильні до сильного відчуття провини і самозвинувачень, коли щось йде не так.
Люди уникають відповідальності і на це є ряд найпоширеніших переконань:
1. Впевненість людини в тому, що від неї це не залежить, що вона не може на це вплинути. Коли з тих чи інших причин з’явилися переконання, що це змінити не можна. Наприклад, переконання: «У цій країні нічого ніколи не зміниться». З таким підходом людина навіть не намагається нічого міняти.
2. Уникнення відповідальності через невміння і незнання як зробити щось і, як результат, очікування, що хтось зробить замість мене. Або ще поширена звичка – почекати, поки “само пройде”.
Зазвичай така проблема виникає у несамостійних людей, тих, до кого з дитинства проявляли надтурботу і не давали нічого робити самостійно. Такі люди просто не вміють і не звикли напружуватися, щоб щось вийшло. Їх з дитинства привчили, що якщо щось спробував і не вийшло з першого разу, прибіжить мама і все виправить, все влаштує. Часто проблема посилюється тим, що оскільки багато років всі проблеми і завдання вирішувалися іншими, людина не сформувала достатньо навичок і особистого досвіду, на який вона може опиратися.
Обсяг роботи дуже великий. Коли людина хоче щось робити, все це навалюється відразу, здається непідйомним, і їй простіше повернутися до звичних патернів поведінки. До речі, часто у таких людей є внутрішнє відчуття, що вони наче все ще маленькі й самі не знають, як правильно, а от інші – дорослі, тому краще знають, як вчинити, тому краще запитати у інших, цим же перекласти свою відповідальність за вибір.
Робота психолога з такими людьми буде полягати в послідовному навчанні самостійності, вироблення стратегій пошуку рішень і досягнення результатів, у формуванні навичок і впевненості, що людина сама знає, як вчинити. Все це врешті-решт повинно привести до поступового дорослішання особистості або тієї частини особистості, яка застрягла в дитинстві.
3. Уникнення відповідальності через страх помилитися.
Зазвичай ця причина скидання з себе відповідальності проявляється у людей, яких постійно карали, критикували за помилки і невдачі та виставляли завищені вимоги. Робота психолога з такими людьми буде полягати в прибиранні страху невдачі / помилки, опрацюванні почуття провини, в навчанні приймати свою неідеальність і любити себе такими, які є, незалежно від своїх досягнень або невдач.
4. Небажання брати на себе відповідальність через зневіру у власні можливості.
Людина перестає вірити в те, що зможе впоратися з чим-небудь в тому випадку, коли було дуже багато невдач в минулому. Більш того, кожна нова невдача «чіпляє» і піднімає нагору біль минулих невдач, змушуючи людину ще сильніше переконуватися в тому, що з нею щось не так і вона ні на що не здатна. Робота психолога з такою людиною буде полягати в пошуку внутрішніх ресурсів, в переоцінці минулого досвіду і з’ясуванні реальних причин невдачі, в формуванні ефективних стратегій досягнення результатів, формуванні позитивних переконань замість негативних з приводу своїх здібностей і підкріплення їх успішним досвідом. Їй потрібно буде поступово побудувати “фундамент успішності”, спершу досягаючи результатів в малому. Тут в нагоді стане “щоденник успіху”, а потім спираючись на ці досягнення, як на ресурс, поступово домагатися більшого у своєму житті.
Дивлячись на колишніх наркозалежних, розумієш, який насправді потенціал до позитивних змін закладений в людині, потрібно тільки допомогти йому розкритися. Це не просто, але цілком можливо.
5 найпоширеніших установок, що заважають взяти життя в свої руки:
1. Фраза “я не можу”
Важливо сформулювати проблему так, щоб в ній була закладена можливість її виправити, і ставало зрозуміло, як це зробити. Переформулювати “не можу”, на «страшно», «важко», «ризиковано» та ін. Якщо ми виправдання «не можу», замінимо на «страшно», то тоді зрозуміло, що потрібно працювати зі страхом, долати його. «Ризиковано» – навчитися прораховувати варіанти, мінімізувати ризики. Як мінімум, почніть замість “я не можу” говорити “я не хочу”. Це звучить як вибір, на який ви впливаєте, додаєте конкретну особу в речення. І, звичайно ж, перепитуйте, “а точно я не хочу?” Знеособленість у висловлюваннях – це і є зняття з себе відповідальності.
2. Перекладання відповідальності на інших
В даному випадку важливо окреслити для себе зону відповідальності і задати собі контрольне запитання: «Що особисто я можу зробити, щоб змінити ситуацію». У відповіді не повинно бути рекомендацій для інших людей, лише для себе.
3. Перекладання відповідальності на обставини
На багато обставин ми не можемо вплинути безпосередньо (наприклад, погода, курс валют тощо). До них можна або пристосуватися, або змінити середовище. Немає можливостей для розвитку в маленькому місті? Можна переїхати до великого. Розвивати свою справу з допомогою інтернету. Безперспективна робота? Буває. Хто заважає знайти іншу? Тільки не кажіть, що роботи немає.
4. Спроби змінити ситуацію, шляхом зміни інших людей – неекологічно
Ми не можемо змінити інших. Думайте, як можна змінити себе. “Відкрий мені який-небудь бізнес” та “Підкажи мені, як відкрити власний бізнес” – відчуваєте різницю в формулюванні та висловлюванні наміру?
5. Невідповідний момент, обставини
Момент може бути дійсно невідповідним. Але є люди, у яких весь час, все життя зараз непідходяще. Коли діти підростуть, коли на пенсію вийду… У такому випадку справа не в моменті. Справа у відмовках, які людина вигадує, виправдовуючи власну пасивність. Іноді відсутність вибору – це вже вибір. Але вибір – це дія, а не слово.
Photo by Robert Haverly on Unsplash
Рекомендації як взяти відповідальність за своє життя:
☀️Замініть формулювання на кшталт «мене дратує», на Я-висловлювання, наприклад «я нервую». При першому формулюванні, – щось зовнішнє впливає на наш внутрішній стан і ми не можемо з цим нічого вдіяти. При використанні Я-формулювань, наш стан залежить лише від нас, відповідно ми можемо ним управляти.
☀️Перестаньте грати в “каліку / жертву / дитину”. З вами все в порядку. Якщо повертаєтеся до образу «жертви», то варто розібратися з самооцінкою. Або підтримувати образ і залишитися самотніми.
☀️ Перестаньте шукати готовий рецепт успіху. Його немає в принципі. Намагайтеся зрозуміти себе, освоюйте технології ефективності, створіть свій рецепт.
☀️ Приберіть з лексикону слово “якби…”. Це відмовка. Якби та якби в роті виросли гриби. Ваші “якби …”, це всього лише відмовки, якими ви виправдовуєте небажання взяти відповідальність. Взяти відповідальність за своє життя на себе означає концентрацію на можливостях.
Що я можу зробити, щоб змінити ситуацію?
Справедливості ради варто сказати, що справді трапляються ситуації, на які ми не можемо вплинути. Але ми завжди можемо змінити своє сприйняття ситуації.
