Вдячність за те, що вже зараз є – це основа для зміни фокусу із “мені стільки всього ще треба” на “я вже стільки всього безцінного маю”. Гоніння за матеріальними цінностями, порівняння “а як у сусіда” – це все те, що вибиває із колії, наганяє стрес і змушує відчувати дефіцит. В першу чергу – емоційний.
Це дорослі діти, які звикли заслуговувати любов або ж міряти її подарунками і матеріальними речами. По іншому не зафіксовано в свідомості, як виражається любов і турбота, їм варто направити свій фокус уваги на все те, що вже є. Що зараз дає відчуття щастя. Щоб прийти до цього, можна штучно направляти увагу на “момент зараз”. З майбутнього “я хочу” в теперішнє “я маю”.
У нашому житті стає більше того, що ми наділяємо своєю увагою. Спробуйте кожен день знаходити хоча б пару приводів сказати життю спасибі.
“Щастя приходить тихо. Стоїть і чекає, поки ми його помітимо. Впустіть!” – Світлана Уліцкая. Рівень щастя залежить від вміння бути вдячними за те, що маєте. Сильні емоції не можуть тривати довго. Тому й часто бувають перепади або плавні переходи. Ми фізично, точніше фізіологічно не в змозі постійно знаходитись в стані абсолютного щастя. Щастя, яке народжується із вдячності – воно тихе, близьке до задоволення та гармонії. Я наче повертась на свою вісь.
Навичка помічати light–щастя або ж розвивати фото-спостереження: ловити і фіксувати всіма органами чуттів момент. Це може бути птах цікавої розмальовки; чужі діти, що проявили щирість і невимушеність на сусідній лавочці в парку; дивовижність неба – все, що надихає і заворожує. Якщо кожного дня підмічати такі моменти – рівень щастя росте. Людина стає свідомішою.
Щоденник вдячності навчає перетворювати неприємні моменти в приємні або допустимі. Тренує виводити уроки і виділяти справедливий зв’язок, який іноді стає зрозумілий через роки, а то й покоління (а ви себе картаєте зараз несправедливим “чому?”)
Варто зважати чи дякуємо ми собі – головній людині у всьому Всесвіті. Таку невдячність можна порівняти з обезцінюванням. Любов до себе полягає у вмінні бачити щастя в дрібницях. Будьте уважніші до себе.
Щоденник вдячності реалізовує духовні цілі, триваліші, ніж наше життя. Ваш щоденник вдячності – це книга для своїх онуків, які зрозуміють краще з того, що було для вас цінним.
Photo by Laura Chouette on Unsplash
З чого розпочати?
Якщо вам відгукнулось і хочете прокачати м’яз вдячності:
Заведіть красивенький блокнот, в якому захочеться писати. Також можна виділити другу половину свого щоденнику. Краще, щоб всі дні йшли один за одним, не розкидайте по традиційному щоденнику.
Записуйте швидко, починаючи речення: Дякую… кому… за що...
Пишіть настільки швидко, наскільки відчуваєте. Потім непросто матеріалізувати в слова свої почуття.
Тримайте фокус на позитивному. На неприємностях і труднощах хочеться зависнути, щоб пожаліти себе, тому починаєте дякувати за досвід, що ви вже знаєте, як не треба і як не хочете. А краще дякуйте за те, що ви вже знаєте, як хочете і уточнюйте як саме.
Датуйте від руки і просто виписуйте за що вдячні, можна без нумерації, можна із символом, наприклад☀️. Можете навіть поставити завтрашню дату і розпочати виписувати під нею те, за що відчуваєте вдячність до завтрашнього дня. Завтра вам буде простіше розпочати практику, якщо вже під датою є запис.
Додайте більше подорожей чи нових місць (кафе / парки), замість звичних. Нові місця додають нових емоцій та об’єктів для спостереження і тренування фото уваги.
Відносьтесь до щоденника вдячності, як до можливості дослідити свої цінності: кому ви вдячні? За що вдячні? В рамках марафону #Selfchallenge учасники часто беруть вправу “дякую” як емоційний щоденний критерій для практики впродовж 14 днів. Я ж рекомендую вам спробувати такий експеримент – повести щоденник вдячності впродовж місяця. Зміна фокусу – гарантована.
Якщо не знаєте за що варто почати дякувати, почніть перелічувати все те, що у вас зараз є і ви звикли приймати це, як даність. Це може бути таким бажаним для когось іншого, а ви навіть не помітили.
Використовуйте соціальні мережі, як ваш щоденник спостережень, щасливих моментів.
Кому і за що я дякую?
Богу, Всесвіту і людству, за те, що ряд історичних фактів сьогодні неможливі (перелічую те, що цінно для мене);
дню за чудову погоду і сонце;
розробникам, що створили стільки платформ і додатків, які полегшують моє життя;
батькам за долю, за чудові гени, за тіло;
життю і ері за можливості розвивати свої здібності.
Чим більше конкретики (що саме / які саме здібності) – тим краще. Рідним, за те, що живі чи за те, що вони поруч – ви самі захочете подякувати. І, можливо не лише в самому щоденнику.
Надихнулась діяльністю Армена Петросяна та Світлани Уліцкої.
